Скільки печалей і скільки морок
І ти вже не можеш ступити крок
І вже зупиняєш серце, рахуючи втрати
І так нам бракує добрих вістей
В країні, в якій так багато дітей
Знають як варто жити й за що помирати
Та клітка для птаха така тісна
І легко дається нам кожна весна
І час обривається вранці відлунням прибою
По нас залишаються радість і сміх
Любити – це значить бути для всіх
Вірити – значить уміти вести за собою
Знову горять, горять мости і зводяться стіни
Але тримають нам горішні основи
Діти, які які поросли у небо країни
Діти, що стали нам продовженням мови
Діти в небо проросли, вони прагнули літати
Таку долю прописав їм десь несправедливий автор
Ті, кого нема сьогодні, скажуть всім про себе завтра
Ніби фініш, але знову починається зі старту
Цей шлях. А скільки ж всього треба пережити їм
Щоб блукаючи по світу вони скрізь були своїми
І якими бути треба, щоб навколо розуміли
Чому в вухах є шум, чому чорне вже не біле
І вогонь. У серцях вогонь, у очах вогонь
За вікном вогонь, все чуже навколо свого
І скільки в небі журавлів шукають прихистку весною
Скільки душ восени вони забрали із собою в небуття
Що то є життя, в чому його кошт
Більше сльози не течуть просто очі залив дощ
Він може змиє бруд сухий, змиє попіл до кінця
Але не змиє слід історії з молодого лиця
Знову горять, горять мости і зводяться стіни
Але тримають нам горішні основи
Діти, які які поросли у небо країни
Діти, що стали нам продовженням мови
Знову горять, горять мости і зводяться стіни
Але тримають нам горішні основи
Діти, які які поросли у небо країни
Діти, що стали нам продовженням мови